Сценарій свята до Дня

української писемності та мови

«Бринить, співає наша мова...»

Мета: виховувати в учнів почуття патріотизму, національної гордос­ті, любові до рідного краю, розуміння своєї причетності до всіх подій, які відбуваються в Україні; формувати переконаність у нетлінності духовних скарбів народу, глибоку повагу до батьків, до природи, до рідної землі.

Епіграф:

«Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього». (М.Рильський.)

Обладнання:

1.  Святково прибрана класна кімната. На стіні — портрет М.Грушевського.

2. Виставка книг, присвячена темі уроку (про державну символіку Укра­їни, звичаї, традиції українського народу).

3.  На окремих плакатах — зображення малого герба України, прапора України, слова гімну України.

4. На окремих аркушах паперу написано рядки:

«Будьте завжди гідними високої честі називатися громадянином України».

«Я землі цієї паросток зелений, Я цієї висі крапля дощова. Заплелись у мене, приросли до мене Жито і дерева, квіти і трава».

«Я чую твій голос, Пшеничний твій колос У душу мені засіває зерно, Моя Україно, білявко-хатино, Пізнати тебе мені щастя дано».

5. Платівки із записами гімну, пісень про Україну, про шкільні роки.

Хід заняття

Учитель. Тема сьогоднішнього уроку розкривається у словах М.Риль­ського: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього».

А з чого починається наша Вітчизна? За що ми її так любимо? Мабуть, за все: за тихі води наші, за ясні зорі над нами, за мамину колискову, за дитячу посмішку. Але, говорячи словами Ю.Мушкетика, «любимо найбіль­ше за те, що вироїлось у душі народу і передається у спадок із покоління в покоління: працьовитість, людяність, мрійливість, пісенність, мужність...» Ми уявляємо собі будь-яку країну та її народ за образом, іміджем, який вона має. Його складають і історія, і культура, і національний менталітет, внесок у розвиток нашої цивілізації і багато іншого. Образ країни — це важливо і серйозно. Доводиться щоразу впевнюватись у тому, що у відповідності до іміджу стосовно країни, народу світовою співдружністю приймаються такі рішення, від яких часом залежить доля держави.

У Декларації про державний суверенітет України зазначається, що Україна забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій.

Разом з тим право національно-культурного розвитку гарантується лю­дям усіх національностей, які проживають на території країни. Досягнення українського народу на ниві культури загальновідомі. Це надбання різних верств населення, класів і соціальних груп протягом тривалого процесу, а також досягнення вихідців України, яких доля закинула за межі батьків­щини. Це і зразки культур інших народів, які живуть в Україні: росіян, біло­русів, поляків, болгар, євреїв, молдаван... Усі вони — народ України. Куди ж сягає коріння історії нашого народу?

Учениця. Патріарх української історії, видатний учений і політичний діяч Михайло Грушевський писав: «Народ наш живе* на Україні вже дуже давно. Тисячу, двісті або триста літ тому (600 або 700 літ по Різдві Христо­вім) жили вже наші люди мало не по всій Україні, як і тепер».

Учитель. Рідний край... Починається він від батьківського порогу, сте­жини, тополі стрункої біля твоїх воріт, з барвінку, який ніжно стелиться в садочку. Найсвятішими для кожного з нас є слова — мати, Україна, Бать­ківщина. Адже Батьківщина — це не тільки наша Україна, а й рідна домівка і те місце, де ти народився і виріс, де минули найкращі роки твого життя.

Учень. Мені над оце більш нічого не треба:

Вишневий світанок, полив'яне небо

І сиза роса на траві при шляхах...

Таке все тут миле, доступне і гідне —

Таке сокровенне, насущне і рідне,

Воно в мою душу навіки вросло.

Коралі калини і мамині очі,

І доля — з лелечого наче крила...

Я більшого щастя на світі не хочу,

Щоб лиш Україна міцніла й жила. (В.Вихрущ.)

Учитель. Після прийняття Закону про мови минуло кілька років  Чи відбулися зміни у відродженні нашої рідної мови і духовності?

(Учні діляться власними спостереженнями, думками.)

Учитель. Так, мірилом ставлення до України є насамперед ставлення   до мови.

Учениця. Як довго ждали ми своєї волі слова!..

І ось воно співа, бринить.

Бринить, співає наша мова,

Чарує, тішить і п'янить.

В кому думка прагне слова,

Хто в майбутнім хоче жить,

Той всім серцем закричить:

«В рідній школі рідна мова». (О.Олесь.)

Учитель. Про те, що в пісні по-справжньому розкривається  душі українського народу, свідчать ті історичні факти, що доносять до нас інформацію  про створення, появу на світ народних чи авторських пісень. Нині чимало їх переживає своє друге народження і воскресіння.  По іншому ми  сприймаємо і зміст. Серце якого українця не стрепенеться, зачувши слова пісні «Червона калина»?..

(Звучить пісня «Червона калина» у запису.)

Учитель. Пісні Михайла Вербицького на слова Павла Чубинськ0^го «Щ⁶ не вмерла України...» судилося стати національним гімном України-

(Звучить національний гімн «Ще не вмерла України...».)

Учитель. І справді, чи ж можна залишитися байдужим до слів нашого національного гімну? Про утвердження нашої державності і самостійності свідчить і те, що ми маємо малий герб України — тризуб. Яка ж суть укра­їнського герба?

Учень. В історичній літературі тризуб зустрічається як знак державності, християнська церковна емблема, геометричний орнамент трисвічник, схематичне зображення лука зі стрілою, символ блис­кавиці, влади над трьома світами, емблема, літера. На різних ^етапах історії, зазнаючи певних змін під впливом нових обставин і тради­цій, колишні символи продовжували жити на території тепер^1ШІІЬ01

України. На початку XX століття один із них повернувся із забуття. Відтоді він сприймається як емблема утвердження української само­бутності і державності.

Учитель. Не так давно замайоріли в Україні синьо-жовті прапори. Ми з вами повинні знати значення синьо-жовтого прапора.

Учениця. Синьо-жовте сполучення на українському прапорі — одне з найдавніших серед сучасних національних прапорів. Походить воно від герба Галицько-Волинського князівства — золотого лева на синьому полі, який з'явився у другій половині XIII століття. 1918 року Центральна Рада ухвалила Закон про державний прапор Української Національної Республі­ки — жовто-блакитиий. Після державного перевороту кольори було змінено за розташуванням: прапор став синьо-жовтий. Вибір пояснювався тим, що чисте небо — символ миру (синій) та пшеничне поле — символ достатку (жовтий).

Учитель. Тепер ми повернулися обличчям і душею до нашої історії. Як сказав поет:

Наш стяг — пшениця у степах

Під голубим склепінням неба.

Він втілює віковічні прагнення до миру, праці, краси та багатства рідної землі. Багато чим у боротьбі за незалежність України ми зобов'язані укра­їнському козацтву. Очолювали його відомі українські полковники, гетьма­ни. Хочеться вірити, що відродяться козацька слава, дух лицарства у генах нових поколінь.

(Учні розповідають про Богдана Хмельницького, Івана Сірка, гетьмана Полуботка, Данила Нечая.

Звучить мелодія пісні «Реве та стогне Дніпр широкий».)

Учень. Неозорий мій краю, рідна моя Батьківщино — Україно, скільки в тобі чарів і краси.

Учениця. По твоїх квітучих просторах гордо несуть свої хвилі гордий Дніпро і бурхливий Черемош, стрімкий Дністер і повноводний Буг, тихий Псьол.

Учень. Тебе прикрашають зелені гори Чернівців, високі вежі древнього Львова, золотоверхий Київ, золоте, співуче Прикарпаття та неозорі поля, гаї та діброви Полтавщини.

Учениця. Україно! Одне тільки слово — і ми входимо у світи сивої, мов жито, історії і барвінкової юності, у світи героїчних діянь і глибокої краси.

Учень. Народ, що дав світові безсмертного Шевченка; народ, який по­родив легендарних месників Кармелюка і Довбуша, вміє боротися за своє щастя.

Високі тополі і тихе село...

Учитель. Україна багата і славна своїми талантами. Багатьом відомі імена українців, які зробили вагомий внесок у розвиток світової культури. Перелік імен може бути безкінечним, оскільки наша земля стала Батьків­щиною не тільки для українців, а й дл_я багатьох націй та народностей; на нашій землі не перестають народжуватися діти. А саме вони є продовжува­чами, майбутніми носіями культури. Ц_е не дивно, бо стародавня мудрість каже: «Дитина — це не посудина, яку потрібно наповнити, а світильник, який потрібно запалити».

Здавна людству було відомо, що немає бездарних дітей, бо кожному Богом дана іскра таланту, потрібно лише допомогти дитині розкрити його, розвинути і запалити в її душі такий вогонь творчості, який не зга­сатиме протягом усього життя. Ось слова Великого Каменяра Івана Фран­ка: «Нам усім, як нації, ніщо не прийде задарма. Тільки те, що здобудемо своєю працею, то буде насправді наше придбання і тільки те, що в чужого культурного добра присвоїмо собі також власною працею, стане нашим добром».

Час минає дуже швидко. І через рі_к вам, дорогі друзі, доведеться поки­нути чарівний світ дитинства. Не секрет, що після закінчення школи перед вами, юнаками і дівчатами, відразу г_0Стро постануть питання: що робити далі? Як жити? Який шлях обрати в житті?

У кожного з вас є заповітні мрії. Є _серед вас і майбутні юристи, і лікарі, і банкіри, і слідчі, і вчителі... Але Щоб ними стати, доведеться подолати чимало перешкод. Чи пощастить вам? Іноді люди не витримують їх і від­мовляються від поставленої раніше мети. Але досягти її можна. Бо є на світі таке почуття як любов. Адже любов — цариця серед почуттів. А що ви знаєте про любов? Якою вона бува?

(Учні 10-го класу дають відповіді і короткі пояснення про своє розу­міння любові до батьків, до рідних і близьких, любові до Батьківщини, до рідного краю, любові до коханої чи коханого.)

Учитель. Що допомагає краще пенати майбутнє?

Учні. Спілкування з дорослими, $ людьми, які мають певний життєвий

ДОСВІД.

Учитель. Також давайте спробує_мо всі разом відчинити це уявне вікно в майбутнє і заглянути: що там?

• Що чекає вас після закінчення Щколи?

• Яким ви бачите своє майбутнє?

• Що для вас складає цінність?

• Що означає для вас бути громадянином України? (Учні дають відповіді на запитання)

Учитель. Що нагадує вам про те, що людина стала дорослою? Мож­ливо, це отримання атестата про середню освіту? Чи якийсь інший доку­мент?

(Учні відповідають.)

Учитель. Однією з ознак того, що людина стала дорослою, є отримання нею громадянського паспорта. Вручення паспорта — важлива подія в житті кожної молодої людини. Вона означає, що закінчилося дитинство, наступає період юності. Ви повинні поважати правопорядок і дотримуватися його, бути взірцем поведінки в побуті, мати хороші успіхи в навчанні, береж­ливо ставитися до суспільної власності, пам'ятати, що паспорт засвідчує не просто особистість, а насамперед приналежність до великої Української держави, до рідного народу.

Учень. Я — громадянин України. Це високе звання накладає великі й почесні обов'язки, воно зобов'язує безмежно любити нашу Батьківщину, охороняти і зміцнювати її, примножувати матеріальні і духовні багатства рідної України.

Учениця. Звання громадянина зобов'язує бути гідними своїх батьків, бути справжніми патріотами у великих і малих справах, завжди звіряти свої вчинки з принципами морального кодексу, протести через усе життя чисто­ту літ юності, невгасиму енергію, потяг до знань і творчих пошуків.

(Учень читає вірш В.Симоненка «Ти знаєш, що ти — людина...».)

Учитель. Людина... Яке величне слово! Тож, дорогі десятикласники, будьте завжди гідними цього високого звання!Дозвольте побажати усім вам прекрасних мрій, які б ставали реальними в житті. До побачення!